Ева Маєвська: Метиска з України? Перетин кордону з Глорією Анзальдуа

З англійської переклала Олеса Камишникова

Оскільки я жінка, то не маю країни… Оскільки я жінка, моєю країною є цілий світ.
Вірджинія Вулф (1938)[1]

Ця цитата з Вірджинії Вульф довгий час правила мені за декларацію антинаціоналізму, неналежності до певної нації чи держави. У праці «Прикордоння: Нова метиска» Глорія Анзальдуа трансформувала слова Вулф: «Оскільки я метиска, я не маю країни… Оскільки я лесбійка, я не маю роду, мій народ зрікається мене… Я перебуваю за межами культури, бо, як феміністка, я кидаю виклик колективним/релігійним поглядам, закоріненим у патріархальності»[2].

Читати далі

Петер Вотергауз: Правда і переклад

З англійської і німецької переклала Софія Скачко

«Новому світові потрібна нова політична наука».

Ханна Арендт, німецька філософиня, ні, не німецька, не філософиня, історикиня – ні, не історикиня, письменниця – ні, не письменниця, Ханна Арендт народилася в Ганновері у Німеччині і виросла в Кенігсберзі, нинішньому Калінінграді; її батьки, вихідці із заможних торговців, емігрували до Східної Пруссії у ХІХ столітті, боячись переслідувань у царській Росії. Східна Пруссія була німецькомовною частиною Балтії, котру населяли польсько- та литовськомовні меншини, а також мазури. Мати Ханни Арендт, Марта Кон, вивчала французьку в Парижі. Бабуся Арендт, Фанні Сп’єро-Кон, говорила німецькою з російським акцентом і начебто любила одягатися за слов’янською модою, як пише у своїй книжці про Ханну Арендт Юлія Крістева – сама французька філософиня, уродженка Слівена, що в Болгарії.

Читати далі

Рада Івекович / Борис Буден: Народжені у Вавилоні

З німецької переклала Олександра Григоренко

Борис Буден: Я хотів би поговорити з тобою про переклад як про гендерований концепт. Почнімо з факту, що більшість із тих, хто займається перекладом, – жінки. Це, на мою думку, слід пов’язувати із традиційним уявленням про переклад як про звичайну репродукцію оригіналу, котрій бракує автентичності й автономії. Перекладачі лишаються в тіні авторів, це дуже схоже на те, як жінок у (традиційному) суспільстві тримають у тіні чоловіків, цих «природних» суб’єктів соціальної та культурної креативності. Мене, власне, цікавить, у першу чергу, не розгляд перекладу як особливого випадку гендерованої роботи – це, напевне, відповідало б традиційному феміністичному розумінню. Я більше хотів би зосередитися на жінці як метафорі особливого історичного способу соціальної репродукції, політичної сили і культурного виробництва, кажучи коротше – на жінці як на метафорі перекладу. Здається, що жінка насправді постає метафорою перекладу, відколи суспільство висуває претензії на оригінальність. Але сьогодні ми вже не віримо в бінарний характер стосунків між оригіналом і перекладом, так само мало ми розглядаємо соціальних дієвців у термінах первинних ідентичностей. Але як тоді сьогодні розуміти зв’язок між гендером і перекладом?

Читати далі

Крузо. Нова німецькомовна література. Міжнародна зустріч перекладачів у Берліні та Ляйпцигу 8-15 березня 2015

З 2004 року фонд Роберта Боша та Берлінський літературний колоквіум LCB проводять міжнародні майстерні чи великі зустрічі перекладачів німецькомовної літератури. Завдяки співпраці з Ґьоте-Інститутом, фондом С. Фішера, Традукі та фондом Про Гельвеція у березні 2015 відбудеться зустріч бл. 30 перекладачів. На тижневому семінарі вони зможуть познайомитися з найновішою німецькою літературою і долучитися до мережі письменників, видавців, критиків, а також своїх колег з інших країн.

Читати далі

Рада Івекович. Що означає «перекладати»? Соціальне і культурне значення перекладу

З французької переклала Ірина Собченко

Наше «перекладознавство» стосується мови – тією мірою, якою воно її стосується, – у принципово метафоричному сенсі. Нас цікавить переклад у сенсі соціальному, філософському, літературному. Переклад будує і руйнує інституції та соціальні зв’язки. Він є медитацією в дії. Політика перекладу може слугувати нейтралізації насильства, котре, як ми знаємо, завжди є можливим, хоча й не передбачає фатальності, принаймні в принципі. Не існує нульового ступеня насильства. Але, з усім тим, цікаво, що не існує і нульового ступеня перекладу. Хіба сама мова вже не є якоюсь мірою перекладом? Перекладач, а частіше (з історичних міркувань) перекладачка, вкладає себе у переклад. Вона вступає у перемовини про прийняття іншого у цільовій мові, роблячи свій особистий внесок. «Третя сторона», якої так дошукуються у процесі перекладу, – це і сама перекладачка, і створене її роботою поле, де переплітаються залучені нею ідіоми. Разом з тим, попри свою неуникність, переклад нічого не гарантує – його довершеність не можна підтвердити, він ніколи не буде вичерпним. Зовсім як прадавня мова, базовою формою якої він є.

Читати далі